Розмови про повоєнну Україну звучать майже так само часто, як новини з фронту. За оцінками уряду, Світового банку та ООН, загальні потреби у відбудові вже вимірюються сотнями мільярдів доларів. Йдеться не лише про дороги, мости й будинки, а й про шанс переосмислити всю інфраструктуру країни: зробити її енергоефективною, стійкою до нових загроз, зручною для людей.
Але «велика відбудова» — це не тільки про будівництво та відновлення міст.. Попереду — велика реінтеграція людей. Мільйони переселенців мають вирішити, куди повертатися; сотні тисяч ветеранів — знайти своє місце в мирній економіці; діти війни — подорослішати в країні, яка одночасно будується й загоює рани. Саме тому міжнародні партнери так наполягають на прозорих правилах, сильних інституціях і боротьбі з корупцією: без цього будь-яка відбудова ризикує перетворитися на новий виток розчарування.
Оптимістичний сценарій передбачає, що рішення про те, що і де будувати, ухвалюватимуться за участю громад, бізнесу й експертів, а кошти донорів та інвесторів супроводжуватимуться відкритими тендерами й незалежним аудитом. У такому разі «велика відбудова» стане не лише інфраструктурним проєктом, а й новим суспільним договором між державою та громадянами.
