Коли у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, частина українських дітей буквально прокинулася в іншому світі — без стабільності, де дім можуть зруйнувати, а школа стала недосяжною. Тепер, майже через чотири роки, формуємо нове покоління — «дітей війни», для яких переміщення, сирени та постійний страх стали буденністю.
За оцінками UNICEF, війна зруйнувала нормальний шлях дорослішання дітей: від раннього віку й до підліткового періоду вони стикаються з постійним стресом, втратою дому, розлукою з друзями.
До початку вторгнення в Україні було близько 7,3 млн дітей. Сьогодні, за даними громадської ініціативи Gen.UA (з посиланням на UNICEF та інші джерела), 1,6 млн дітей перебувають на тимчасово окупованих територіях, 1,8 млн — виїхали за кордон, приблизно 737 тис. стали внутрішньо переміщеними.
Крім того, тисячі дітей стали безпосередніми жертвами війни — отримали поранення, втратили батьків або залишилися без домівки.
На 2025 рік проблеми психічного здоров’я — тривожність, стрес, депресія — є одними з найгостріших. В українських медичних звітах зазначається: попит на допомогу у сфері психічного здоров’я суттєво перевищує можливості системи.
Для десятків тисяч дітей «дитинство» означає холодні укриття, звуки тривоги, постійні переїзди та втрату друзів. Їхнє навчання — це перерви, онлайн-уроки, зміна шкіл та невизначеність.
Руйнування шкіл, лікарень, втрата доступу до медицини, освіти й соціальної підтримки позбавляє їх звичного життя, розвитку та можливості планувати своє майбутнє.
Психологи попереджають: ранні травми можуть проявитися пізніше — у вигляді проблем психічного здоров’я, труднощів адаптації, втрати відчуття безпеки та довіри.
Перш за все — доступ до освіти та безпечного середовища: відновлення шкіл, створення комфортних і захищених просторів для навчання. Навіть дистанційна освіта повинна супроводжуватися психологічною підтримкою.
Також необхідна якісна психосоціальна допомога — фахові психологи, групи підтримки, програми реабілітації. Травма не зникає сама собою — без лікування вона здатна передаватися поколіннями.
За даними міжнародних організацій, навіть після завершення війни її наслідки для дітей будуть відчуватися роками — у фізичному та психічному здоров’ї, соціальній адаптації та навчанні.
І, нарешті, важливо повернути дітям відчуття дому і майбутнього — дати можливість мріяти, планувати, ставити цілі, жити повноцінним життям. «Кожна дитина, яка пережила війну, — це окрема історія, яка потребує уваги та підтримки. Якщо зараз ми не забезпечимо дітям умови для навчання та психологічної безпеки — травми підуть далі, у доросле життя», — зазначає дитячий психолог із Києва, що працює з дітьми переселенців та ветеранів. «Ми вже бачимо, що частина дітей взагалі не пам’ятає мирної України. Вони вважають війну нормою. Наше завдання — показати їм інший світ, де є безпека та стабільність. Інакше ми ризикуємо втратити ціле покоління», — додає представник міжнародної благодійної організації.
Чому важливо вже сьогодні думати про дітей війни? Бо діти – це не статистика. Це люди, яких війна змінює фундаментально – назавжди. Якщо сьогодні вони не отримають підтримки, завтра країна отримає покоління із травмами, недовірою, страхом, проблемами зі здоров’ям та адаптацією. І це не просто особисті долі – це майбутнє України. Саме від тих, хто зараз росте, залежить відновлення, відродження, освіта, демографія, соціальна стабільність.
