«Мінімалка» і «нижче середнього» — що це означає у цифрах 2025 року
У публічних дискусіях «життя на мінімалку» часто звучить як моральна категорія: хтось «дає раду», хтось «не вміє планувати», а хтось «просто скаржиться». Але для сімей із доходом нижче середнього це передусім математика: вхідний потік грошей (зарплати, підробітки, соцвиплати) проти обов’язкових платежів (їжа, комуналка, ліки, транспорт, зв’язок) — і майже завжди з нульовим запасом на форс-мажор.
Базова точка відліку — мінімальна заробітна плата. У 2025 році вона становить 8 000 грн на місяць.
На іншому полюсі — середня зарплата. За даними Держстату, середня зарплата штатних працівників у жовтні 2025 року становила 26 913 грн (за регіонами розкид ще вищий: Київ помітно попереду).
Тобто «мінімалка» — це приблизно третина від середніх значень по економіці, але витрати сімей при цьому не «втричі менші»: продуктова корзина, ліки та комунальні послуги для всіх дорожчають схожими темпами, а знижка «за бідність» ніде не передбачена.
Окрема проблема — розрив між офіційними соціальними стандартами і тим, як сім’ї відчувають ціни в магазині. У законі про Держбюджет на 2025 рік прожитковий мінімум на одну особу встановлено на рівні 2 920 грн на місяць.
Але паралельно існує показник «фактичного прожиткового мінімуму», який розраховують за поточними цінами. У публічних повідомленнях, заснованих на розрахунках Мінсоцполітики за червень 2025 року, фігурують значення близько 11 464 грн для працездатної людини (у цінах червня) та близько 8 421,94 грн на одну особу (у різних подачах — з/без обов’язкових платежів).
Сенс цієї різниці простий: «офіційна» цифра в бюджеті впливає на низку виплат і розрахунків, але вона не дорівнює реальній вартості мінімального набору життя.
Скільки сімей в Україні живуть «на межі»
Оцінити бідність під час війни складно: змінюються зайнятість, міграція, структура витрат. Але великі міжнародні інституції все ж дають орієнтири. За даними Світового банку (на основі мікромоделювання та опитувань Listening to Ukraine), у 2025 році попередня оцінка рівня бідності на частину року — 36,9%, тобто понад третина населення.
Важливо: це не «бідність» як абстракція, а конкретна вразливість домогосподарств, які першими «падають» за будь-якого шоку — хвороби, втрати роботи, стрибка тарифів, обстрілів, вимушеного переїзду.
Для сімей із доходом нижче середнього бідність часто виглядає не як «повна відсутність грошей», а як життя без фінансового буфера: зарплата приходить — і майже одразу розподіляється по рахунках та їжі. Будь-яка незапланована подія перетворюється на борг, прострочку або відмову від базових потреб.
Типовий бюджет сім’ї «нижче середнього»: не «як правильно», а «як виходить»
Сім’я «на мінімалку» — це не лише один працюючий. На практиці це може бути:
-
один дорослий з офіційною мінімальною зарплатою + випадкові підробітки;
-
двоє дорослих із низькими зарплатами (сфера послуг, торгівля, охорона, частина бюджетних посад);
-
один працюючий + пенсіонер/пенсіонерка в сім’ї;
-
сім’я з дитиною, де один із дорослих не може працювати повноцінно через догляд, переїзд або стан здоров’я.
Витрати в таких домогосподарств зазвичай будуються «пірамідою необхідності»:
-
їжа;
-
комунальні платежі та житло;
-
ліки;
-
транспорт/зв’язок;
-
усе інше (одяг, школа, побутова хімія, ремонт, дозвілля) — за залишковим принципом.
Статистика домогосподарств в Україні історично показує високу частку витрат на харчування. У регіональних зрізах Держстату частка витрат на продукти та безалкогольні напої перевищувала половину сукупних споживчих витрат (наприклад, в окремих таблицях — близько 52–53%).
Навіть якщо конкретна частка «плаває» по роках і методиках, логіка не змінюється: що нижчий дохід — то вища частка обов’язкових витрат, насамперед на їжу та комуналку.
На чому економлять у першу чергу — і чому це небезпечно
Економія у сімей із низькими доходами майже завжди починається не з «кави з собою», а з речей, які напряму впливають на якість життя та здоров’я.
Їжа:
-
перехід на дешевші калорії (крупи, макарони, хліб, сезонні овочі) та відмова від «дорогого білка» (риба, якісне м’ясо);
-
купівля за акціями, менші упаковки «на сьогодні», що інколи дорожче у перерахунку на кілограм;
-
зниження різноманіття раціону (а це вже ризик за мікроелементами та здоров’ям).
Ліки та медицина:
-
відкладання візитів до лікаря «до останнього»;
-
самолікування та пошук дешевих аналогів без консультації;
-
економія на профілактиці (аналізи, стоматологія), що пізніше виходить дорожче.
Комунальні платежі:
Навіть за фіксованих тарифів навантаження лишається високим через загальне споживання, сезон і стан житла. У 2025 році діяла єдина фіксована ціна на електроенергію для населення — 4,32 грн/кВт⋅год (механізм спецобов’язків, продовження строків тощо).
Ціна газу для частини побутових споживачів за фіксованими планами також фігурує на рівні 7,96 грн/м³ на період 1 травня 2025 — 30 квітня 2026 (як в умовах тарифного плану).
Але фіксована ціна не означає «легко платити»: старі будинки, погана теплоізоляція, електрообігрів і зростання інших платежів роблять комуналку постійним джерелом стресу.
Одяг, навчання, розвиток дітей:
-
економія на секціях, репетиторах, гуртках;
-
перенесення покупок одягу «на потім»;
-
залежність від допомоги родичів, гуманітарних програм або ринку б/в.
Субсидії та підтримка: що реально працює для «низького доходу»
Коли витрати на комунальні послуги «з’їдають» значну частину бюджету, критичним інструментом стає житлова субсидія. За даними Мінсоцполітики, в опалювальний сезон 2024–2025 житловою субсидією скористалися близько 1,6 млн домогосподарств, а загальний обсяг профінансованих субсидій перевищив 12,5 млрд грн.
На сезон 2025–2026 Пенсійний фонд і профільні органи повідомляли про перерахунки та правила призначення/урахування доходів (зокрема, за періодами врахування доходів).
Чому субсидія важлива саме для «життя на мінімалку»? Тому що комунальні платежі — це «обов’язковий рахунок», який не можна нескінченно переносити без наслідків. Субсидія часто стає тим самим механізмом, який утримує сім’ю від боргової ями в зимовий період.
Але підтримка має обмеження:
-
не всі подають документи або розуміють право на допомогу;
-
частина домогосподарств «випадає» через формальні критерії;
-
доходи можуть бути нестабільними, а правила — складними для сприйняття.
Що кажуть аналітики: проблема не лише в доходах, а й у нестабільності
Економісти зазвичай підкреслюють: низький дохід — це половина історії. Друга половина — невизначеність. Нацбанк у своїх інфляційних звітах прямо закладає траєкторії, де інфляція впливає на ціни й повсякденні витрати, а повернення до цілі потребує часу (в одному з прогнозів НБУ вказувалося уповільнення інфляції наприкінці 2025 року та рух до цільових 5% у 2026 році).
Для сімей «нижче середнього» це означає таке: навіть якщо загальна макроцифра стає кращою, «пам’ять гаманця» зберігається — бо запасів немає, а будь-які стрибки цін відчуваються миттєво.
Світовий банк у матеріалах Listening to Ukraine фіксує масштаб вразливості та високий рівень бідності у 2024–2025 роках, що створює тиск на соціальну політику та підтримку домогосподарств.
А дослідницькі центри в Україні (наприклад, KSE та пов’язані з нею аналітичні публікації про бюджет і соцстандарти) підкреслюють: навіть коли соціальні стандарти індексуються, це не завжди перекриває інфляційні втрати та зростання вартості життя.
Стратегії виживання: «економіка дрібних рішень»
Якщо запитати сім’ї «нижче середнього», як вони справляються, відповіді рідко звучать як «лайфхаки». Радше це набір щоденних рішень, кожне з яких зменшує ризик «не дотягнути до зарплати».
1) Мікропланування замість бюджету «на місяць».
Планування йде по тижнях і навіть днях. Покупки — дрібними порціями, бо немає можливості зробити запас, а також через страх: «якщо сьогодні витрачу більше — завтра нічим буде платити за проїзд/ліки».
2) Підробітки та «проєктна» зайнятість.
Часто це не фриланс мрії, а нестабільні зміни, разові роботи, сезонні доходи. Це збільшує невизначеність і ускладнює доступ до кредиту або офіційних інструментів захисту.
3) Родинна взаємодопомога та перекази.
Ті, у кого є родичі за кордоном або в більш стабільних регіонах, живуть трохи легше. Але це посилює нерівність між «тими, хто має мережу підтримки», і «самотніми домогосподарствами».
4) Відмова від довгострокових планів.
Ремонт, навчання, накопичення, профілактика здоров’я — усе зсувається. Це знижує якість життя зараз і погіршує перспективи завтра.
Місто і село: різні витрати, однакова вразливість
У місті частіше вищі доходи й більше вакансій, але й вища «вартість участі в житті»: транспорт, оренда, послуги, шкільні витрати.
У сільській місцевості може бути більше натурального господарства та підтримки продуктами, але нижчий доступ до медицини, складніше з роботою і вища залежність від транспорту та сезонності.
В обох випадках ключовий фактор — доступ до стабільного доходу й до інфраструктури підтримки: субсидій, медпослуг, гуманітарних програм.
Чому «життя на мінімалку» — це ризик для країни, а не лише «особиста проблема»
Коли значна частка домогосподарств живе без запасу, економіка стає більш крихкою:
-
падає споживчий попит на товари тривалого користування;
-
погіршується здоров’я населення через економію на лікуванні;
-
посилюється міграція у пошуках доходу;
-
зростає соціальна напруга.
Це не означає, що всі рішення мають бути «тільки про виплати». Але це означає, що соціальна політика, ринок праці та боротьба з інфляцією напряму пов’язані з тим, як сім’ї проживають кожен місяць.
Практичний висновок: що може реально поліпшити життя «нижче середнього»
За сукупною логікою рекомендацій економістів та аналітичних центрів (НБУ — про стабілізацію цін і очікувань; Світовий банк — про вразливість і необхідність підтримки; українські дослідницькі центри — про реальність соцстандартів) можна виділити кілька напрямів:
-
краще таргетування допомоги (щоб субсидії та соцпідтримка швидше доходили до вразливих);
-
підвищення «реалістичності» соціальних стандартів, щоб розрив між формальними й фактичними показниками не демотивував людей і не спотворював розрахунки;
-
розвиток зайнятості та перекваліфікації, особливо в регіонах, де вибір роботи мінімальний;
-
передбачуваність тарифної та податкової політики, бо для сімей без «подушки» навіть «невеликі зміни» стають критичними.
Життя на мінімалку — це не історія про «погані звички», а про вразливість, де будь-яка подія може стати фінансовим обвалом. І що довше триває період високої невизначеності, то важливішими стають зрозумілі правила підтримки, прогнозовані ціни й можливість людям заробляти більше не «героїзмом», а нормальною роботою.
