Реформа ЖКГ: хто заплатить за «тепло майбутнього»

В Україні житлово-комунальні послуги (ЖКГ) вже давно стали однією з найболючіших тем для мешканців: тарифи зростають, якість послуг часто викликає нарікання, а інфраструктура — зношена. На тлі війни та енергетичного шоку постало питання — чи здатна реформа ЖКГ забезпечити українцям «тепло майбутнього» без колосального удару по гаманцях. І хто насправді має платити за модернізацію — держава, громади чи самі споживачі.

Станом на 2025 рік централізоване опалення залишається критичним елементом комунальної інфраструктури. Понад 1,6 тис. теплопостачальних компаній обслуговують близько 37% українських родин, переважно в містах. При цьому централізоване опалення, гаряча вода та комунальні послуги вже давно відчувають дефіцит інвестицій і знос — застарілі котельні, зношені тепломережі, висока залежність від газу й вугілля.

Згідно з даними звітів, у багатьох випадках тарифи, які сплачують громадяни, не покривають витрати підприємств на ремонт, модернізацію та енергоефективність. Це підриває економічну стійкість системи й робить її вразливою перед новими кризами.

В умовах війни, руйнування мереж і обмеженого доступу до газу особливо актуальна модернізація: перехід на дешевші та відновлювані джерела, установка сучасних котелень, утеплення будинків, проєкти біоенергетики й енергоефективності.

Що пропонує реформа ЖКГ

Нещодавно в низці регіонів розпочато процес приватизації теплокомуненерго та передачі тепломереж приватним операторам. За задумом — це має підвищити ефективність управління, залучити інвестиції та прискорити оновлення застарілих потужностей.

Також обговорюються механізми поетапного переходу комунальних підприємств у товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — на що відведено 5–7 років. Це означає, що комунальні послуги частково стають комерційним бізнесом — зі зміненим підходом до тарифоутворення, ремонту та інвестицій.

На економічному рівні закладається ідея: мешканці почнуть платити за «тепло майбутнього» — більш якісне, надійне та енергоефективне опалення, але з економічно обґрунтованими тарифами. Частину витрат (модернізація, утеплення тощо) можуть субсидіювати держава або міжнародні фонди, щоб полегшити навантаження на домогосподарства. Це пропонується в експертних звітах про шлях до сталого ЖКГ.

Перший і, мабуть, головний чинник — кадровий дефіцит. Як зазначив експерт із ЖКГ Валерій Матковський, навіть за зміни власника тепломереж «нові» підприємства часто втрачають фахівців: зарплати низькі, інфраструктура зношена, стимулів до модернізації — мінімум. У таких умовах приватний оператор може почати економити — і тоді якість тепла та водопостачання знову впаде.

По-друге, навіть за нинішніх «заморожених» тарифів населення вже відчуває фінансовий тягар. Сьогодні, завдяки мораторію, тарифи на опалення для багатьох лишаються на рівні 2024 року — наприклад, у Києві це 1654,41 грн/Гкал. Але експерти попереджають: якщо довести ціни до економічно обґрунтованого рівня, — неминуче зростуть платіжки.

Третій ризик — соціальний. Система субсидій, яка має компенсувати навантаження для малозабезпечених, давно критикується за низьку ефективність: лише частина нужденних її отримує, а критерії інколи несправедливі. Якщо тарифи зростуть, а соцпідтримка лишиться на тому ж рівні — десятки тисяч сімей можуть опинитися під непосильним фінансовим тиском.

Нарешті, технічні та інвестиційні обмеження: навіть приватизація не гарантує коштів на модернізацію котелень, перехід до альтернативної енергетики й масштабне утеплення. Якщо інвесторам буде вигідно — вони вкладуться. Якщо ні — отримаємо стару систему під новими назвами.

«Якщо держава передає тепломережі приватникам, але не гарантує контроль, інвестиції та доступність — мешканці ризикують залишитися без опалення або з непідйомними платіжками», — попереджає Валерій Матковський.

У звітах міжнародних аналітиків USAID та профільних енергетичних центрів зазначено: для стійкого розвитку сектору потрібна єдина тарифна політика, орієнтована на довгострокові інвестиції, а не на тимчасову економію, та прозорі механізми регулювання.

Крім того, економісти наголошують: зростання тарифів здатне стимулювати інтерес до енергоефективності та альтернативних джерел — що в перспективі стане виграшем для бюджету, екології та надійності інфраструктури.

Можна виділити три групи, які мають розподілити витрати:

• Держава — за рахунок субсидій та інвестицій має підтримувати малозабезпечених, стимулювати модернізацію й контролювати тарифну політику.
• Комунальні / приватні оператори — відповідальні за ремонт, модернізацію, впровадження енергоефективних рішень і якість сервісу.
• Мешканці — сплачують справедливу ціну за послуги, але з гарантією якості та прозорості, і з можливістю отримати субсидію за потреби.

Якщо ці три складові збалансувати — Україна отримає «тепло майбутнього»: надійне, ефективне та справедливе. Якщо ні — під загрозою залишаться і інфраструктура, і соціальна стабільність.