Дім між минулим і майбутнім: як переселенці шукають житло й опору

Для мільйонів українців дім перетворився з адреси на стан. Внутрішньо переміщені особи живуть у гуртожитках, орендованих квартирах, модульних містечках, у родичів, балансуючи між бажанням повернутися та необхідністю будувати життя з нуля. Державні виплати та цифрові сервіси компенсації за зруйноване житло дають базову подушку, але не відповідають на головне запитання: де й як люди житимуть у найближчі 10–20 років.

Частина переселенців використовує житлові сертифікати, щоб придбати нове житло в інших регіонах. Інші тримаються за можливість повернутися додому, щойно стане безпечно. Між рядків статистики — історії родин, які по кілька разів змінюють міста через обстріли, пенсіонерів, що роками чекають рішення комісій, і молодих підприємців, які з переселенців стали роботодавцями для таких самих ВПО.

Для приймаючих громад це тест на зрілість. Там, де переселенців сприймають як «тимчасових чужих», зростає напруга. Там, де їх бачать новими сусідами й партнерами, з’являються спільні бізнеси, освітні проєкти, ініціативи з відновлення інфраструктури. Житло в цій історії — не лише квадратні метри, а й відчуття контрольованого майбутнього.