Психореабілітація військових і ВПО: цифри, реалії та куди рухається допомога

Війна, яка вже майже чотири роки триває в Україні, залишила не лише зруйновані будівлі та втрати — вона нанесла психологічні рани сотням тисяч людей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на початок 2025 року 46% українців скаржаться на проблеми з психічним здоров’ям.  При цьому близько 68% громадян заявили, що їхній загальний стан здоров’я погіршився після початку повномасштабного вторгнення. 

Аналіз, проведений у 2024 році дослідницьким проєктом, показав: приблизно кожен третій дорослий в Україні (тобто ~33–35%) повідомляє про проблеми, які відповідають діагностичним критеріям розладів психічного здоров’я — тривожних, стресових, депресивних. Ці цифри лише верхівка айсберга: за опитуваннями громадської думки під час війни до 71% респондентів заявляють, що їм потрібна хоча б психологічна підтримка, тоді як звертаються за нею лише близько 13%. 

Перед обличчям таких масштабів психологічного навантаження — попит на допомогу величезний. При цьому система психореабілітації, здається, не справляється з таким запитом. Про дефіцит професіоналів і ресурсних центрів сьогодні говорять як громадські активісти, так і лікарі.

Однією з організацій, що заявляють про зростання навантаження, є “Голоси дітей” — благодійний фонд, який з початку війни розширив свої програми психологічної та психосоціальної допомоги дітям, сімейним, ВПО та постраждалим від війни. Станом на березень 2023 року фонд управляє 14 локальними центрами психологічної підтримки та гарячою лінією, а команда зі ста з лишком фахівців (психологи, психотерапевти, соціальні працівники) надає підтримку по всій країні. 

Втім — масштаби явно неспівмірні. В офіційних звітах, присвячених потребі у психосоціальній підтримці, йдеться про мільйони людей, які потребують допомоги. За оцінками однієї з аналітичних організацій, у 2023–2024 роках потреба у допомозі зросла майже вдвічі порівняно з початком війни. 

Практика показує: черги на прийом, нестача реабілітаційних місць, недостатня підготовка фахівців — частина реальності. За словами клінічних психологів, багатьох, хто звертається, направляють у звичайні психіатричні лікарні або амбулаторні заклади — далеко не завжди готові до специфіки посттравматичних розладів у ветеранів і переселенців.

За оцінкою фахівців, для адекватної допомоги необхідна не просто точкова консультативна підтримка, а комплексна система: психодіагностика, психотерапія, групові й сімейні програми, соціальна підтримка, освітні ініціативи, постійне фінансування. 

Наприклад, методи, визнані ефективними у роботі з людьми, що пережили бойові або стихійні травми — когнітивно-поведінкова терапія, групова психотерапія, кризове втручання, довгостроковий супровід. Проте таких фахівців — катастрофічно мало.

Одна з проблем — стигматизація: багато хто, відчуваючи тривожність, депресію, посттравматичний стрес, просто не звертається по допомогу. Із тих, хто відчуває таку потребу (за опитуваннями, до 40%), — лише близько 8–13% зверталися до фахівців. Це означає, що значна частина людей залишається без підтримки, попри очевидний запит.

Волонтерські організації, НУО та міжнародні партнери намагаються закрити прогалину: з моменту початку повномасштабної війни вони надали допомогу мільйонам — сесії психологічної підтримки, гарячі лінії, консультування, онлайн-допомога, програми підтримки в мобільних центрах. Проте навіть така масова підтримка ще не покриває потреби всього населення.