Житло після війни: дефіцит, компенсації та нові стандарти будівництва

За три роки повномасштабної війни житлове питання для України перетворилося з «хронічної проблеми» на один із ключових фронтів відновлення. За даними четвертої спільної Оцінки збитків і потреб у відбудові (RDNA4), яку у лютому 2025 року представили уряд України, Світовий банк, Єврокомісія та ООН, близько 13% усього житлового фонду країни пошкоджено або зруйновано — це понад 2,5 млн домогосподарств. На сектор житла припадає близько 84 млрд доларів прямих збитків, а загальні потреби у відбудові на наступне десятиліття оцінюються у 524 млрд доларів. 

Це означає стійкий дефіцит житла: частина людей досі мешкає у модульних містечках, у родичів чи в орендованих квартирах. Відновити «як було» ані фізично, ані фінансово неможливо — тому все частіше дискусія зміщується від простого ремонту до питання: якою має стати нова житлова політика України.

Компенсації: як працює єВідновлення

Ключовим інструментом підтримки постраждалих власників житла стала програма єВідновлення. Заяву про пошкодження можна подати через застосунок чи портал «Дія», а також у ЦНАПах або в нотаріуса; після цього житло оглядає комісія й ухвалює рішення щодо компенсації. 

За даними Мінвідновлення, за два роки дії програми понад 100 тисяч українських родин отримали кошти на ремонт або сертифікати на придбання нового житла; більш як 93 тисячі сімей отримали компенсації на відновлення пошкодженого житла на суму близько 9,8 млрд грн. У 2025 році уряд залучив додаткові 100 млн євро від Банку розвитку Ради Європи (CEB) саме на компенсації за повністю зруйноване житло в межах єВідновлення. 

Віцепрем’єр з відновлення Олексій Кулеба наголошував, що цифровий формат і дистанційні огляди зруйнованих об’єктів мають пришвидшити процес та зменшити корупційні ризики: комісії отримали право дистанційно обстежувати житло за фото- й відеоматеріалами, що критично важливо для прифронтових і замінованих територій. 

Водночас, як зауважують аналітики KSE Institute, навіть за нинішнього темпу виплат компенсації покривають лише невелику частину реальних потреб: попередні оцінки свідчать, що лише повернення житлового фонду до довоєнного стану потребуватиме десятків мільярдів доларів.

Війна оголила ще одну проблему: переважна частина українського житла до вторгнення була енерговитратною. Міжнародні дослідження показують, що будівлі в Україні споживають близько 40% кінцевої енергії, причому 54% побутового споживання припадає на опалення. Це означає, що «просто відбудувати, як було» — означає законсервувати високі рахунки та залежність від імпорту газу на роки вперед.

У відповідь Україна затвердила нові вимоги до будівель з майже нульовим споживанням енергії (NZEB): у перспективі саме такі стандарти мають стати нормою для нового будівництва та глибокої модернізації.  В аналітичному документі «Покроковий план енергоефективної відбудови», підготовленому DiXi Group та BPIE за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», прямо зазначено: до 2030 року реконструкція має доводити будівлі щонайменше до мінімальних вимог енергоефективності, а далі — до стандарту майже нульового споживання. 

Голова Держенергоефективності Анна Замазєєва під час зустрічі з Мінвідновлення та міжнародними партнерами наголошувала, що повоєнна відбудова — це шанс не повторити стару помилку: кожен відновлений будинок, школа чи лікарня мають бути енергоефективнішими, ніж до війни. 

Експерти проєкту Low Carbon Ukraine у своєму policy paper застерігають: без спеціальних фінансових інструментів нові стандарти залишаться на папері. Вони пропонують розширити доступ до Фонду енергоефективності, запустити «зелену» іпотеку та активніше застосовувати модель ЕСКО-компаній, які повертають інвестиції за рахунок зекономленої енергії. 

Житлове питання — це не лише квадратні метри, а й міський простір. Дослідження KSE щодо трансформації житлових уподобань показує: дедалі більше родин хотіли б жити у безпечніших, менших за розміром містах із доступом до послуг і роботи, а не обов’язково у мегаполісах. 

Міський економіст Андрій Гінкул у своїй роботі для KSE Institute пропонує підхід «доцільності реконструкції»: не кожен будинок і не кожен квартал має сенс відновлювати в попередньому вигляді, якщо демографія, економіка й логістика громади суттєво змінилися. Іноді раціональніше будувати нове житло в інших локаціях, з іншою щільністю та плануванням. 

У звіті «Post-war green reconstruction of Ukraine», підготовленому аналітичним центром RACSE та Фондом ім. Генріха Бьолля, наголошується: комплексні програми відновлення мають враховувати енергоефективність, екологічність та відповідність Цілям сталого розвитку України-2030. 

За оцінками RDNA4, лише сектор житла потребуватиме десятків мільярдів доларів інвестицій; частину цих коштів мають забезпечити держава й міжнародні партнери, частину — приватні інвестори та самі домогосподарства. 

Економіст Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерій Геєць у дослідженні про повоєнне відновлення застерігає від спокуси «гасити проблему грошима»: без чітких пріоритетів і прозорих критеріїв відбору проєктів кошти можуть піти на політично зручні, але неефективні забудови. Він наполягає, що кожна гривня відбудови має одночасно працювати на відновлення, економічне зростання та зменшення енергозалежності. 

Ветеранські та громадські ініціативи, програми єВідновлення, нові енергоефективні стандарти й плани донорів поступово складаються в мозаїку, з якої буде збудоване житло повоєнної України. Від того, чи зможуть держава, громади, бізнес і міжнародні партнери домовитися про прозорі й зрозумілі правила гри, орієнтовані не лише на «латання дір», а й на якісний стрибок, залежить, чи стане новий житловий фонд черговою «слабкою ланкою», чи, навпаки, — одним зі стовпів української стійкості.