Соціальні гроші та виживання: як українці живуть між війною, допомогою і бідністю у 2026 році

«Соціальні гроші» як основа виживання у воєнній економіці

Поняття «соціальні гроші» у мирний час зазвичай асоціюється з підтримкою найбільш уразливих груп — пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітних сімей. У воєнній Україні це поняття набуло зовсім іншого масштабу. Соціальні виплати перестали бути додатком до доходів і для мільйонів людей стали базовим фінансовим фундаментом щоденного виживання.

Повномасштабна війна радикально змінила структуру доходів домогосподарств. Частина людей втратила роботу через окупацію або руйнування підприємств, частина — через релокацію бізнесу, мобілізацію або скорочення попиту. У цих умовах пенсії, допомога ВПО, виплати на дітей, субсидії на комунальні послуги та адресна допомога від держави і міжнародних партнерів стали єдиним стабільним грошовим потоком для значної частини населення.

За оцінками аналітиків Київська школа економіки, у 2024–2025 роках частка домогосподарств, для яких соціальні виплати становлять понад половину сукупних доходів, суттєво зросла. Фактично формується модель, у якій держава і донори беруть на себе роль «якоря стабільності» в умовах руйнування ринку праці та приватних доходів.

Війна і злам традиційної моделі доходів

До 2022 року фінансова модель більшості українських сімей спиралася на заробітну плату, дрібний бізнес або самозайнятість. Соціальні виплати відігравали допоміжну роль і рідко були основним джерелом існування для працездатного населення.

Війна зруйнувала цю модель. Масштабні бойові дії, окупація територій, руйнування інфраструктури та підприємств призвели до ситуації, коли робота перестала бути гарантованим джерелом доходу, навіть у відносно безпечних регіонах. У багатьох галузях зайнятість стала нестабільною, а доходи — фрагментованими і непередбачуваними.

На цьому тлі соціальні гроші виконують функцію страхової сітки, яка не дає домогосподарствам повністю випасти з економічного життя. Проте ця сітка має обмежену міцність: рівень виплат часто не відповідає реальним витратам на життя, особливо з урахуванням інфляції та зростання цін на житло і комунальні послуги.

Пенсії як «якір» для мільйонів домогосподарств

Пенсійні виплати залишаються найбільш масовим видом соціальних грошей в Україні. Для багатьох сімей пенсія одного з членів домогосподарства фактично утримує не лише самого пенсіонера, а й інших родичів — дітей, онуків або внутрішньо переміщених членів родини.

У 2025 році середній розмір пенсії в Україні залишається відносно низьким у порівнянні з реальними витратами на життя. За оцінками експертів, навіть після індексацій більшість пенсій не покриває базовий споживчий кошик, особливо у великих містах із високими цінами на оренду і комунальні послуги.

Аналітики Центра Разумкова наголошують, що в умовах війни пенсії виконують не лише соціальну, а й макроекономічну функцію — підтримують мінімальний рівень споживання і стримують різке зростання бідності серед літніх людей. Водночас Пенсійний фонд залишається хронічно дефіцитним і залежним від трансферів з державного бюджету та міжнародної допомоги.

Допомога внутрішньо переміщеним особам: життя «на виплатах»

Внутрішньо переміщені особи стали однією з найбільших соціальних груп воєнної України. Для значної частини ВПО державна допомога — це єдиний регулярний дохід, особливо на перших етапах після переїзду.

Формально виплати ВПО мають компенсувати втрату житла і доходів. Фактично ж вони рідко покривають навіть базові витрати — оренду житла, харчування, транспорт. У поєднанні зі зростанням цін на оренду у містах-реципієнтах це створює ситуацію постійної фінансової напруги.

Соціологи Rating Group зазначають, що для багатьох ВПО соціальні виплати перетворилися на довгостроковий механізм виживання, а не тимчасову підтримку. Це підвищує навантаження на бюджет і водночас створює ризик «застрягання» людей у зоні хронічної бідності.

Субсидії і комунальні платежі: прихована складова виживання

Окремим, але критично важливим елементом соціальних грошей є субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. В умовах війни, руйнування енергетичної інфраструктури та зростання тарифів саме субсидії дозволяють мільйонам домогосподарств утримувати житло.

Для значної частини пенсіонерів і малозабезпечених сімей без субсидій оплата комунальних послуг стала б неможливою. Водночас система субсидій залишається складною, часто непрозорою для отримувачів і не завжди враховує реальні доходи людей, особливо тих, хто працює нестабільно або неформально.

Соціальні гроші як межа між виживанням і бідністю

Ключове питання, яке постає перед українською соціальною системою, полягає в тому, чи дозволяють соціальні гроші не просто вижити, а зберегти мінімальну якість життя. У більшості випадків відповідь негативна.

Соціальні виплати дедалі частіше виконують роль «підпори», яка не дає людям впасти за межу крайньої бідності, але й не створює умов для виходу з неї. Це формує нову соціальну реальність, у якій мільйони людей живуть у режимі постійної економії, відкладеного лікування і скороченого споживання.

Реальні бюджети домогосподарств: що означають «соціальні гроші» у щоденних витратах

Коли мова заходить про соціальні виплати, офіційні цифри часто виглядають абстрактно. Середня пенсія, розмір допомоги ВПО чи сума субсидії не дають відповіді на головне питання: як ці гроші трансформуються у щоденне виживання конкретної родини.

За оцінками економістів Київська школа економіки, типове домогосподарство, яке живе переважно на соціальні виплати, витрачає:

• 40–55% доходів на харчування;

• 20–35% — на житло і комунальні послуги (з урахуванням субсидій);

• 5–10% — на ліки та медичні послуги;

• решту — на транспорт, зв’язок та базові побутові витрати.

У великих містах частка витрат на оренду може перевищувати 50% усіх доходів навіть з урахуванням допомоги ВПО. Це означає, що будь-яке зростання цін — на продукти, електроенергію чи транспорт — одразу штовхає такі домогосподарства за межу фінансової стійкості.

Соціальні гроші та інфляція: чому виплати «знецінюються швидше»

Одна з ключових проблем соціальної системи в умовах війни — розрив між темпами індексації виплат і реальною інфляцією споживчого кошика малозабезпечених домогосподарств.

Формально пенсії та окремі види допомог індексуються. Проте структура витрат людей, які живуть на соціальні гроші, суттєво відрізняється від «середньої». Вони витрачають більше на харчі, ліки та комунальні послуги — саме ті категорії, де зростання цін було найшвидшим.

Аналітики Центра Разумкова звертають увагу: навіть при формальній індексації реальна купівельна спроможність соціальних виплат у 2024–2025 роках знижувалася або залишалася стагнуючою. Це означає, що люди змушені компенсувати дефіцит коштів за рахунок економії на лікуванні, харчуванні або опаленні.

Міжнародна допомога як прихований фундамент соціальних виплат

Важливий, але не завжди очевидний аспект теми соціальних грошей — залежність української соціальної системи від міжнародної фінансової допомоги. Без зовнішньої підтримки держава не змогла б у повному обсязі фінансувати пенсії, допомоги та субсидії.

Значна частина соціальних видатків фінансується опосередковано — через макрофінансову допомогу бюджету. За оцінками експертів Institute for Economic Research and Policy Consulting, саме кошти партнерів дозволяють утримувати базовий рівень соціальних виплат без різкого скорочення.

Це створює парадоксальну ситуацію: соціальні гроші, які люди сприймають як «державні», фактично значною мірою залежать від рішень зовнішніх донорів. Будь-які затримки або скорочення допомоги одразу трансформуються у ризики для мільйонів отримувачів.

Хто реально «витягується» системою, а хто випадає з неї

Соціальна система в умовах війни працює нерівномірно. Частина груп отримує відносно стабільну підтримку, інші — залишаються на периферії або випадають із системи повністю.

Групи, які система утримує:

• пенсіонери з повним страховим стажем;

• особи з інвалідністю;

• офіційно зареєстровані ВПО;

• сім’ї з дітьми, які відповідають критеріям допомоги.

Групи підвищеного ризику:

• люди працездатного віку без офіційного статусу ВПО;

• самозайняті та працівники неформального сектору;

• родини, що втратили доходи, але формально не підпадають під критерії малозабезпеченості;

• мешканці громад, де доступ до соціальних сервісів ускладнений.

Соціологи Rating Group фіксують зростання кількості людей, які формально не є бідними за критеріями держави, але фактично живуть у режимі постійного дефіциту.

Соціальні гроші і ринок праці: пастка виживання

Ще один важливий аспект — взаємодія соціальних виплат і ринку праці. В умовах війни соціальні гроші часто виконують функцію заміщення доходів, але водночас можуть створювати пастку.

Для частини людей повернення до нестабільної або низькооплачуваної роботи означає втрату допомоги без суттєвого зростання доходів. Це особливо актуально для ВПО, людей передпенсійного віку та жінок з дітьми.

Експерти зазначають, що без програм активної зайнятості, перекваліфікації та підтримки малого бізнесу соціальні гроші ризикують закріпити людей у стані хронічного виживання, а не стати містком до економічної самостійності.

Психологічний вимір виживання на соціальних виплатах

Фінансова нестабільність має не лише економічні, а й глибокі психологічні наслідки. Життя «від виплати до виплати» формує постійний стрес, тривожність і відчуття втрати контролю над майбутнім.

Психологи та соціологи відзначають зростання емоційного вигорання серед людей, які тривалий час залежать від соціальної допомоги. Це особливо помітно серед ВПО, які втратили не лише житло, а й соціальні зв’язки, професійний статус та відчуття стабільності.

Межа можливого: що може і чого не може соціальна держава під час війни

Ключове питання, яке постає перед Україною, — де проходить межа можливостей соціальної держави у воєнний час. Навіть за максимальної підтримки партнерів ресурси залишаються обмеженими.

Аналітики KSE Institute наголошують: соціальні гроші у 2026 році виконуватимуть насамперед стабілізаційну функцію — не допустити масового зубожіння та соціального колапсу. Очікувати, що вони забезпечать гідний рівень життя для всіх, нереалістично.

Соціальна нерівність як побічний ефект системи виживання

Одна з ключових, але часто замовчуваних проблем воєнної соціальної політики — поглиблення соціальної нерівності. Соціальні гроші виконують функцію мінімальної стабілізації, але водночас вони не здатні вирівняти стартові умови для різних груп населення.

Фактично в Україні формується кілька паралельних реальностей. Частина домогосподарств має комбінацію доходів — роботу, заощадження, соціальні виплати, допомогу від родичів або донорів. Інші ж залежать майже виключно від державних і міжнародних трансфертів. Саме між цими групами розрив зростає найшвидше.

Аналітики Центра Разумкова зазначають, що соціальні виплати у нинішньому вигляді стримують масове зубожіння, але не запобігають формуванню хронічної бідності, коли люди роками залишаються на мінімальному рівні споживання без перспектив виходу з нього.

Ризик «хронічної бідності»: коли виживання стає нормою

Хронічна бідність відрізняється від тимчасових фінансових труднощів тим, що вона відтворюється з року в рік. Люди не просто мають низькі доходи — вони втрачають здатність інвестувати у власне майбутнє: освіту, здоров’я, професійний розвиток.

В умовах війни цей ризик значно зростає. Соціальні гроші дозволяють вижити сьогодні, але не створюють ресурсів для відновлення завтра. Відкладене лікування, відмова від навчання, зношене житло, психологічне виснаження — усе це накопичується і формує довгострокові соціальні наслідки.

Соціологи Rating Group фіксують зростання кількості людей, які навіть у разі завершення активних бойових дій ризикують залишитися за межею економічної самостійності через втрату навичок, здоров’я або соціальних зв’язків.

 Між виживанням і розвитком: чого не вистачає соціальній системі

Ключова проблема нинішньої моделі полягає в тому, що вона орієнтована на утримання, а не на розвиток. Соціальні виплати стабілізують ситуацію, але майже не інтегровані з політикою зайнятості, освіти та економічного відновлення.

Експерти Institute for Economic Research and Policy Consulting наголошують: без поєднання соціальних грошей із програмами перекваліфікації, підтримки малого бізнесу та стимулювання зайнятості держава ризикує отримати залежну від трансфертів економіку.

Особливо це стосується працездатних ВПО, жінок з дітьми, людей передпенсійного віку. Для них соціальні гроші часто є єдиним стабільним ресурсом, але без додаткових інструментів вони не стають трампліном до самостійності.

Міжнародний досвід: що відбувається після війни

Досвід країн, які проходили через масштабні воєнні конфлікти, показує: соціальна політика у перші післявоєнні роки визначає траєкторію розвитку на десятиліття вперед. Якщо система залишається суто компенсаційною, суспільство надовго застрягає у стані низьких доходів і високої залежності від допомоги.

Аналітики порівнюють ситуацію України з досвідом Балкан, Близького Сходу та окремих постконфліктних економік, де затягування соціальної трансформації призвело до формування «втрачених поколінь» — людей, які так і не змогли інтегруватися у повноцінне економічне життя.

Для України ключовим викликом стане перехід від логіки «підтримати, щоб не впали» до логіки «допомогти піднятися».

Соціальні гроші після війни: сценарії 2026–2027 років

Аналітичні центри розглядають кілька базових сценаріїв розвитку соціальної політики у середньостроковій перспективі.

Сценарій 1: Інерційний

Соціальні виплати зберігаються на мінімальному рівні, орієнтованому на виживання. Дефіцит бюджету покривається міжнародною допомогою. Рівень бідності залишається високим, соціальна мобільність — низькою.

Сценарій 2: Помірна трансформація

Держава поступово інтегрує соціальні гроші з політикою зайнятості та освіти. З’являються програми підтримки працевлаштування ВПО, жінок, людей старшого віку. Рівень залежності від виплат знижується повільно, але стабільно.

Сценарій 3: Активна соціально-економічна політика

Соціальні гроші стають частиною комплексної стратегії відновлення — разом із житловими програмами, інвестиціями у робочі місця та розвиток громад. У цьому сценарії вони виконують роль мосту до самостійності, а не постійної опори.

Чи можлива нова соціальна угода

Після війни Україна неминуче зіткнеться з питанням нової соціальної угоди між державою і громадянами. Воєнний досвід змінив очікування людей: держава сприймається як остання лінія захисту, але водночас і як структура з обмеженими можливостями.

Експерти KSE Institute підкреслюють: нова соціальна угода має поєднати відповідальність держави за базову безпеку з активною роллю громадян у відновленні економіки. Соціальні гроші у цій моделі не зникають, але змінюють свою функцію — від інструменту виживання до інструменту переходу.

Висновки: між гуманітарною необхідністю і стратегічним вибором

Соціальні гроші стали одним із ключових інструментів утримання суспільства під час війни. Вони дозволили уникнути масового соціального колапсу, підтримали споживання і зберегли мінімальну стабільність.

Проте вони не є і не можуть бути повноцінною відповіддю на всі виклики. Без глибокої інтеграції з економічною політикою, ринком праці, житловими програмами та освітою соціальні гроші ризикують закріпити модель виживання замість моделі розвитку.

Вибір, який Україна зробить у 2026 році, визначить, чи стануть соціальні виплати тимчасовим містком до відновлення, чи перетворяться на довготривалу систему утримання мільйонів людей на межі бідності.